Ukrainian Scientists Worldwide

Українські науковці у світі

Синергетика, нелінійність, семантичні версії, диверсії і контрверсії в українській політиці

Олександр Нагорний

 

СИНЕРГЕТИКА АБО НЕЛІНІЙНІСТЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ

(наукові виклади у формат-варіанті суспільно-політичної інвективи)

 

Дещо про сутність понять «синергетика» та «нелінійність» «нелінійна система» у застосунку до реалій суспільно-політичного буття в Україні ХХІ століття.

 

Поняття синергії тут вживається у сенсі кваліфікації позитивної взаємодії двох або більше складників, осіб, сил, способів, методів, засобів сучасної дійсності, які суттєвим чином здатні уможливити позитивний результуючий ефект від сумарного впливу розмаїтих деструктивних факторів у справі формування суспільної свідомості власника й організації цивілізованого буття співгромадян республіки Україна.

З огляду на іманентну нелінійну властивість систем соціуму й політикуму у суспільстві, яким об’єктивно притаманні тенденції до громадянської самоорганізації, варто окреслити певні науково обґрунтовані властивості таких систем, а саме: «На нелинейные системы не распространяется принцип суперпозиции, то есть когда действие двух факторов на ситуацию вызывает эффект, который не имеет ничего общего с результатами отдельного действия каждого фактора. В нелинейных системах развитие идет по нелинейным законам, приводящим к многовариантности путей выбора и альтернатив выхода из состояния неустойчивости.

В нелинейных системах процессы могут носить резко пороговый характер, когда при постепенном изменении внешних условий наблюдается скачкообразный их переход в другое качество. При этом старые структуры разрушаются, переходя к качественно новым структурам.

Неравновесные, открытые нелинейные системы постоянно создают и поддерживают неоднородность в среде. Здесь между средой и системой могут создаваться отношения положительной обратной связи, которые еще более усиливают отклонения системы от равновесия. В результате такого взаимодействия открытой системы со средой могут наблюдаться самые неожиданные последствия.» Царенко В. П. 8.4. Основные свойства самоорганизующихся систем. ― В кн.: Концепции современного естествознания / под ред. Л. А. Михайлова [http://www.e-reading.mobi/chapter.php/133233/63/Mihaiilov_-_Koncepc...]

У процесах аналізу й синтезу складників нелінійних систем, які самоорганізуються, тобто суспільно–політичних утворень різних рівнів ієрархії, ступенів і способів самоорганізації та взаємодії, результуюча істина може бути визначеною як максимально адекватна самій собі не шляхом тривіального додавання таких факторів, притаманних кожному з них зокрема, але у синергетичний спосіб. Спектральний аналіз є обов’язковою передумовою продуктивного синтезу істин буття й свідомості, а так само й аналізу елементарних знань в царині найзагальніших властивостей нелінійних систем як природи, так і суспільства.

Пропоноване вихідне судження автора претендує на аксіому з огляду на обґрунтовані у аналітико–синтетичний спосіб науково–публіцистичного викладу феноменів синергії та нелінійності в суспільно–політичних середовищах. На думку автора, «сухий», «казенний», «неодухотворений», відтак і нецікавий нікому стиль мови нинішніх дослідників та досліджень, які позірно видаються істинними, приречений на єдино вірну долю, що її слід поіменувати як «історичне звалище». І то неважливо, чи виконано такий непотреб аспірантом, чи кандидатом наук, чи професором, чи академіком.

Нам, платникам податків, тепер вже не є однаково, хто, куди й у який спосіб відтинає частку національного бюджету, задовольняючи власні, а не суспільні потреби, евфемізуючи грабіжницьку дійсність. Нам так само небайдужа запроданська діяльність творців такої системи упродовж 25–річного хижацького інтелектуального, морального, матеріального та ідейно-політичного мародерства і розбою, нищення духовного й фізичного генофонду українства на теренах найдавнішої у світі цивілізації, яка нещодавно назвалася державою Україна.             Тож питається: допоки ще будемо безнадійно сподіватися на «милість» від самопроголошених монополістів на істину в останній інстанції ― новоявлених «хрестоносців» ХХІ століття?

Яким чином і в який спосіб нас дотовкли до борні проти життя такого…

Якби хтось узявся за достеменний науковий аналіз суспільно–політичних рухів, інтересів, особистостей і подій, що нуртують та вирують в Україні упродовж минулих 25 років відбудови незалежної держави і нації, то упевнено можемо стверджувати тривіальну сентенцію: жодна фізична чи юридична особа–резидент України не була і не є у стані сформулювати з належним ступенем достовірності ані причин, ані наслідків, ані прогнозів, які б сприймалися як істинні.                                                                                   

Феномени становлення на руїнах тоталітаризованого політикуму й соціуму зародків стихійного розвитку й самостійного виживання української нації, держави, влади, народу й кожного громадянина зокрема ні за формою, ні за правдивим змістом ні за обсягом, ні за суттю, ні в часі, ні в просторі не знайшли досі свого адекватного вираження як у науці, так і на практиці.        

Причиною такого песимізму щодо сучасної філософської, політологічної, соціологічної чи економічної думки та її носіїв полягає, по-перше, у неадекватному ринковій демократії світогляді населення, яке досі ще не сягнуло вершин самодостатності республіканців, по-друге, у некоректному світобаченні та несумісному із законами ринку практичному діянні як соціуму, так і політикуму, по-третє, у відсутності модерної методології, вірніше, у хибному методі пізнання, як підґрунті першої та другої причини.                                                                               Матеріалістичні, утилітарні й засмальцьовані антиринковими, тоталітарними гаслами світоглядні орієнтири досі безроздільно панували над розумом, духом і серцями населення пострадянських анклавів, яке вирвалося на республіканське поле європейської демократії. І це «поле» з силовими лініями нелінійного типу постало якимось незрозумілим, майже диким цунамі непорозумінь між народом та «елітою», між владою і громадянами, між тримачами контрольних важелів впливів і простими людьми, які виявилися ошелешеними всезагальним розграбунком всенародного матеріального статку.                                                                                         Відтак у висліді в суспільстві позірно незалежної держави відбувся якийсь неадекватний, недоношений всезагальний системний викидень хитрощів, аморальності, здирництва, жорстокості й бунтівництва, ніби над Україною луснула десь там в небесах зачата й засмічена інопланетянами скриня Пандори. Привласнений узурпаторами влади інформаційний вулкан начепив землякам–українцям тривіальну отруйну локшину: на одне вухо (альфа) — віками омріяну свободу, а на інше (омега) — примару багатства й благоденствія вже й зараз. Наймення такому квазі–державному феномену — недореспубліка Україна й недореспубліканці–українці у триєдності з безідейністю, безнадією й бездарним майданним спротивом.                            

Новоявлена «еліта» — цей потворний недоношений плід від недореволюції з нутра тоталітаризму, якою б вона себе не малювала в ці часи, шляхом психоемоційних маніпуляцій масовою свідомістю й підсвідомістю за приплічництва імпортних PR–технологів і таких самих технологій витворяє з некомпетентними у ринковому сенсі масами все, що комусь там зверху заманеться, навіть не підозрюючи, з чим такий «грається» й чим це може для такого особисто скінчитися. Та ж довірливий «піпл хаває», як вони проміж себе зоп’яну висловлюються.                                              

Проте нинішній системно облаштований шабаш безправ’я символізує стан речей, що він є можливим допоки український народ ще не усвідомив власну гідність і сутність, не збагнув, що насправді відбувається, і як все ж таки врешті–решт спекатися отого ненависного обидлення у всіх сферах буття — матеріального, духовного, ментального і загалом — громадянського. І ми тут не вибачаємося за ужиткові слова, бо немає потреби принижуватися до евфемізмів перед нелюдями–шахраями й безсердечними маріонетками на усіх щаблях захопленої ними суспільної, політичної й економічної ієрархії.                                                                                      Історія людства взагалі рясніє проявами демонізуючих впливів природних і суспільних явищ на перебіг подій, на зміни у довкіллі, а значить, на долю усіх і кожного. Якщо у певних людських спільнот не ставало сили й навичок загнуздати негативні суспільні чи природні явища на власних теренах, то суспільство інфікувалося жорстокістю й неминуче вдавалося до агресії стосовно власної, як правило, неписьменної влади та / або проти ближніх чи дальніх сусідів, або, переважно у змові та об’єднавшись для досягнення певних цілей, здійснювало інакшу форму інтервенції назовні. При цьому «верхи» сповна заволодівали статками переможених, долаючи природній опір як зовнішнього, так і внутрішнього супротивника. До внутрішніх «ворогів» хижацької влади завжди зачислявся приборканий нею ж таки власний народ.                                                                                       

Отож, існування людської спільноти передбачає принаймні три складових: доцільність, боротьбу й протидію. У випадку мирного перебігу звичаєвих взаємин між людьми й суспільними утвореннями перемовини й обмін цінностями зазвичай відбуваються добровільно і за взаємною згодою сторін. Хоча люди навчилися приховувати й часто–густо не відкривають істинні наміри своїх слів і діянь. Ось чому, коли виникали суперечки й конфлікти, наставав час бойових дій, а переможці диктували свої умови й свавільно диктували переможеному супротивнику умови відчуження на свою користь майна, робочої сили і ширше — свободи.                                                       

Упродовж сотень і десятків тисяч років війни так само, як і людство, трансформувалися відповідно до рівня розвитку, світобачення і способу виробництва та інструментів, які споконвіків виконували подвійну функцію: знаряддя праці і зброї ― знаряддя війни. Давні часи характеризуються у прямому, лінійному сенсі використанням у ближніх сутичках та бойових діях із застосуванням фізичної сили, підкріпленої предметами, що її збільшує. Новітня історія вирізняється наявністю техніко–технологічних видів зброї, що здатна досягати супротивника на відстанях, які набагато перевищують дальність прямої видимості.                                                                                     

Разом з тим війни поступово трансформуються від традиційних матеріальних складників (земля, вода, вогонь, повітря, метал, тощо) до модерних техніко–технологічних засобів, способів та систем для індивідуальної інтервенції: ефір, Internet, інформація у формі інвектив і маніпуляцій свідомістю й підсвідомістю, психотронних, друкованих та теле-, радіо-, відеозасобів, звукових, а зрештою й радіоактивних інвазій.                       

Слід виокремити мовленнєві ідейно–психологічні впливи, що вони використовувалися для перемоги в усі часи, а саме: навіювання, обіцянки, залякування, погрози та інші семантичні диверсії й інвективи, які сприяли пригніченню бойового духу супротивних сторін, що мирно страйкували чи воювали, й змушували маси й навіть цілі держави віддаватися на милість переможця. Класичним прикладом «брязкотіння психотронною зброєю» постала епоха «холодних війн», коли наявність засобів масового знищення сама по собі, а у крайньому випадку загроза її застосування, передувала досягненню перемоги однією із сторін протистояння. Або відбувалося динамічне балансування на грані війни, як це мало місце між військовими блоками НАТО і Варшавський Договір.                                   Певні види бойових дій з використанням семантичних версій, диверсій, контрверсій та інших беззбройних впливів на масову свідомість і підсвідомість із застосуванням спеціальних пропагандистських засобів називають інформаційною війною. Способи досягнення результуючого ефекту у процесі цих синергетичних і позірно мирних операцій, переважно загарбницьких, — нелінійні. Натомість дії, які вчиняються за допомогою живої сили, техніки чи вибухових пристроїв, слід вважати лінійними.                         

Численні мілітарні конфлікти сьогодення на Близькому Сході й на Африканському континенті з одночасними двосторонніми звинуваченнями у порушенні домовленостей були й продовжують слугувати наочним прикладом лінійно–нелінійної організації та перебігу поборювання тоталітарних режимів силами народів і націй сучасності як на міждержавному, так і на національному рівнях.                                                       

У цивілізованих демократіях вогнища протистоянь і протиборства, як правило, спалахують тепер найчастіше на міжетнічному, релігійному, на міжнаціональному чи соціально–економічному ґрунті. Коли справа доходить до застосування фізичної сили чи певних бойових знарядь і зброї, то це є вислідом багатьох складників політики та економіки, що вони ґрутнуються на триєдності певної філософії, методології й доктринології.                                    

Тут немає сенсу детально описувати елементи техніки й технологій тривіальної збройної боротьби. В Інтернеті з цієї проблематики є десятки й сотні мільйонів посилань. Є значно важливіша істина, яку мусимо осягнути. Це безкровна війна добра супроти зла, у якій розум має перемагати безумство.                                   Для початку слід нагадати, що синергетика означає спільні, сумісні дії (взаємодію) зацікавлених сторін у процесі самоорганізації, боротьби та / або протиборства. Тож у подальшому цей, нелінійний погляд на підходи до інтерпретації явищ та діянь спільнот і осіб, приречений застосовуватися задля висвітлення сутності сучасних політичних явищ в Україні, аби допомогти усвідомити певні нелінійні закономірності масових заворушень, які вже стали притчею во язицех під назвою «Майдан», і отримувати достойний гуманістичних ідеалів результуючий ефект.                                        

Оскільки Україна завжди знаходилася на перетині інтересів силового протиборства й потерпала значно більше, аніж будь-яка інша нація, то без побіжного аналізу дотичних прикладів з інших теренів не обійтися. Метафізично мислячи, доходимо висновку, що на територіях Східно-Європейських країн включно Україну, Росію, країни Кавказу й Середньої Азії у другій половині ХХ століття розігралася психотронна інформаційна війна з усіма елементами, ознаками й наслідками, які звичайному обивателю годі було усвідомити, опанувати, а спрогнозувати й поготів.                                 

Спробуймо до певного ступеню осягнути феномен теперішнього українського політикуму й соціуму з фізичної точки зору: яким чином формуються й функціонують динамічні системи політичних та соціумних тіл, ідей та ідеологій, що взаємодіють і поборюють одна одну на інформаційно–пропагандистському та психо–семантичному рівнях, форматують масову свідомість та підсвідомість з метою досягнення супротивними сторонами заданих цілей.                                               Мусимо так само врахувати той факт, що ці системні й підсистемні елементи (тіла) й особи на стадії фактичної інформаційної війни перебувають у стані самоорганізації, позаяк громадяни–homo sapiens наділені певним рівнем інтелекту, духовності й душевності, без чого навряд чи хтось назвав би їх людьми.                                                                                                            Таким чином, абстрагуючись від індивідуальних деталей і подробиць, а також від наявних у кожного вивищеного «Тіла» атрибутів, що були, зазвичай, скроєні і змайстровані і втулені Йому від вдячних підлеглих чи залежних осіб, слід «завантажити» деякі системні і згенеровані певними силами процеси суспільно–політичного життя України у «матрицю» науково обґрунтованих природних явищ і спробувати охарактеризувати у науковий спосіб чинні структури, особи, діяльність і результати у їхній взаємозалежності й імпліцитній ворожості.                                 Як метод наукового дослідження, застосовуються підвалини метафізики, що вони віками, тисячоліттями тримають цивілізований світ у стані переможця. Адже ані на консервативному Заході, ані на традиційному Сході діалектико–матеріалістичний метод, на щастя, не знайшов прихистку. Тож результати практичної політики тепер є з чим порівнювати. Вони направду не йдуть у жодне порівняння ні з чим, що на пострадянському просторі досі вважається здоровим глуздом.                                                             

«Маємо те, що маємо» ― цей цинічний за своїми свининно-свинцевими наслідками від посттоталітарного істеблішменту вираз означає, що позитивний результат реформ і національного відродження ніколи не досягався, оскільки мети такої жодна влада в Україні не ставить і не ставила. Ось чому й шлях до українського республіканства подається в завуальованій формі диверсійно–маніпулятивно: і як єдино вірний, і як хибний водночас. Бо булава, мовляв, є таким милим і любим пережитком, а до парламентаризму ми, буцімто, ще не дозріли. Значить, мусимо бовтатися у власних помиях недоношеної «демократії»...                                       Підступно жалюгідним є один із варіантів семантичної диверсії, яку в якості такого собі безневинного жарту–шуточки було запущено для наглого підкорення українського народу...         Ось таким має бути нелінійно–синергетичний аналіз цього феномена.                                                          

Системне «тіло», що тримає семантично–диверсійну дулю в кишені, тобто «секрет» загарбника, існує поряд, живе, процвітає й насміхається над узалежненими безкарно... Тож маємо у висліді: духовно–інтелектуальну руїну, як результат модерної інформаційної (беззбройної) війни на пострадянських теренах, ― всепоглинаючий, найшаленіший за своєю грабіжницькою силою у боротьбі з конкурентами, новітній «план Барбаросса». Вірніше кажучи, інтервенцію інвалютних, товарних, духовних і матеріальних продуктів, вироблених щедро проплаченими закордонними авторами ― тримачами патентів, ліцензій, ноу-хау, авторських та суміжних прав, отримувачами пристойної зарплатні й соціальних гарантій вищого ґатунку на довгі, довгі десятиліття, багачами, у порівнянні з нами, слов’янами, хто такого рівня достатку як у ХХ столітті не відчув, та і не запізнає у ХХІ…                                                                                                 

Такий новітній, але по-хамськи організований «мир», здобрений затьмареною громадянською, приватновласницькою свідомістю співгромадян, раптом здатен обернутися сумною безкровною капітуляцією української нації, якщо, розуміється, народ гуртом та разом не закриє наявний чужинський, загарбницький, експансійний балаган силою розуму, інтелекту, праці та всеперемагаючої волі до свободи й перемоги європейськості без капітуляції українських національних інтересів.                                                                                      

У висліді зовнішньої і внутрішньої інформаційно–психотронної тиранії 1989–2014-х років на українській землі постала руйнація усього й уся. Нагло й підло було порізано на брухт дорогоцінне обладнання і верстати, що його нам імпортери–лихварі повертають у формі генетично модифікованого непотребу в жерстєбанках. Вигнано на заробітки десятки мільйонів освічених, здорових і красивих громадян, переважно жіночої статі. Мабуть, аби вирятувати оте євроамериканське генетично вироджене лахміття духу, душі й духовності, що воно зависло на гачку $ ребром... Бо нацьковані НИМИ на власний народ fake+fall+fell (шахрайство+падіння+крах+жах) для НИХ ― це є завше «повноцінний» fill (хижацька наркодоза), без якої ВОНИ жити не можуть, як оті неконкурентоздатні на білому світі вампіри, що «визнають» лишень брутальну гру втемну, наглу силу й міць часнику, кулака в пику та осикового кілка в пузо...                                                                 

Усе найлютіше, найдикунськіше й найхижіше для України й для українців відбулося і сталося у жахливий нелюдський спосіб, як декому бажалося… Петербург, Москву, Київ, Кавказ та й усе, що обабіч цієї умовної «лінії фронту», східні й західні інтервенти–хижаки забомбили (забембали, як кажуть молоді) чужинецьким крамом, ширвжитковим гламуром, порно–гумором та базарним шоу–вінегретом, від чого нормальна людина починає вірувати, що вона вже такою не є. Натомість, дурненька, радіє, що бодай позосталася надія на виживання, мимоволі відбуваючись для цивілізаційних вампірів таким собі остолопом (російською ― недоумком), і квит…                        

Лиш тільки «БРЕСТСЬКА ФОРТЕЦЯ» якимось немислимим, дивовижним чином досі витримує всепоглинаючу, звірячу ненаситну, ненависну і остогидлу навалу, відомо чию і ким сплановану. Змушує «звірину» себе поважати власним товаром, дивує хижака, який не цурається навіть позірної дружби з тими, хто прагне правдивої свободи у Південній Америці та на Близькому Сході.                                                                             

Нам бо ж ніхто, ніде й ніколи не говорив, не просторікував і навіть не пропонував, що за цю дегенеративну, НИМИ насильницьким обманом приперту до нас «свободу» від чужого дебілоумкуватого «дяді» та тримачів його штаниння, мимоволі мусимо віддати десятки мільйонів смертей та стільки ж емігрантів, мусимо розпустити мораль до того, що аж на крові віками нищеного народу забовваніють євростандарти...                                      

Жах! За несплату належних податків і зборів держава вже не саджає до буцегарні, не те, щоб рострілювати за гігантські латифундії і маєтки службовців, чиї доходи й видатки мають бути не те, щоби під лупою, ба, навіть під мікроскопом як у цивілізованй Європі, про яку щосекунди з усіх-усюд галасують ЗМІ. Та й увесь нинішній цивілізований світ з того починав власне благоденствіє, що кожен член спільноти вважав за честь очистити власну совість перед народом і державою, подаючи правдиву декларацію про доходи й видатки лінійно, без будь-яких махінацій... Замість хамським чином, нелінійно, уникати декларування нахабарьованого чи награбованого з обдуреного народу статку, та ще й з погордою, з хизуванням випорскувати  моральні сентенції з телеекранів чи радіо, мовляв, перший мільйон «зелених» ― з-під кольта й на крові, як у «людей»...                       Та ж наше всенародне надбання, воно нікуди не поділося, а щойно тимчасово перейшло із мозолистих трудящих рук в нечисті пазурі хитровимудрених демагогів від засобів масової інформації, вірніше від «гравців» TV-канальних отворів і фільтрів... Знову ж таки нелінійно, «куширями», як мовиться, у потаємних забігайлівках та саунах під кайфом…       

Сотні й сотні мільярдів доларів чистими грішми: капітали КПРС, ВЛКСМ, профспілок Держбанків Союзних Республік, Зовнішекономбанку СРСР, Ощадбанку, Держстраху, залізниці та Аерофлоту, морського флоту розграбовано, матеріальні цінності та нематеріальні активи світового рівня підприємств ― заводів, фабрик, науково–дослідних установ привласнено. Брутально вчинено тотальну некомпенсаційну ліквідацію стратегічного оборонного потенціалу цілої України... Коштом отих десятків мільйонів співгромадян, яких викинуто на заробітки за кордон, а також життями тих, які від них не народилися         …                                                                       Хіба усе перелічиш чи обчислиш достеменно? Натомість оце хамське грабіжницьке українське (украХїнське) нещастя для нації вже давно у Європі. Й тут, в Україні, й там, у такій «порядній» Європі, воно, антиукраїнське репане хамство й відверте ненависне «панство», видно неозброєним оком вже тут і зараз: євробанки в найдорожчих кварталах, євромаєтки у затишних кутках, євромахінації з інвесторами євробудов, європретензії на наших здорованів–військових, що їх так кортить запхати у черговий Афган. При цьому, аж свербить, каструвати за допомогою дикунських кредитних ставок національного товаровиробника й винахідника новітніх технологій.                                                                                            Ніхто не скаже й навіть не подумає шепнути: «Нате, вам, українські люди, добро!». Багато кому мариться інше: «нещадні ЄВРО+НАТО ― вам, а НАМ, миттєво ― ринки, ресурси і оперативний простір!» Зате, як прикольно, що Україна раптом опинилася на п’ятому місці в Європі за фактом купівлі найдорожчих автівок, та, як планувалося НИМИ, ― на 139-му зі 178 країн світу у сфері сприяння національному підприємництву. Усе оце нелінійне обидлення нації просте, як валянок: «вивищені 10 тисяч», що вони уособлюють антинародну наволоч (подонков, scums, Auswürfe), є лінійним нашим нещастям, наглотою з добротними й упакованими сімейками. Як мовчазні биті валянки: не промерзаючі, але мовчазні, без віри, без честі, без совісті й позірно недосяжні ані для закону, ані для права, ані для люмпена, який тільки на те й здатен, що вибудовувати й спостерігати броньовані паркани удвічі вищі за нормальний людський зріст.                                            

У такий варварський спосіб ВОНИ опускають рівень життя громадян України нижче плінтуса, аби не перевищував той, що його ВОНИ тримають на теренах неоколоніальних латиноамериканських та африканських країн, які ні республіканських, ні культурно–історичних, ні ментально–духовних, ні світового рівня науково–технічних, ні спортивно–рекреаційних, ні історичних традицій українського кшталту не мали, не мають, і ніколи не матимуть. Так собі савана в центрі цивілізаційного континенту для спектрального розмаїття примх очумілої наглоти...                                                   

Щойно єдине амбітне марення сірого хижака: щоміцніше засісти на ООНівських плечах і виклянчувати гуманітарну допомогу. Війни у звичному сенсі ніхто нікому не оголошував. Навіть у пустелях Іраку, чи Лівії, чи Афганістану, як мовиться, ― не війни, а «спецоперації» з лінійно–нелінійною метою нафтограбунку. Якимось дивним чином такого вдалося уникнути в Сірії…                                                                                                    

Світом, як виявилося, керують ті, хто володіє не стільки інформацією, скільки засобами масової інформації та технологіями їхнього наповнення, тобто маніпулювання масовою свідомістю, що відбувається шляхом синергетичного, нелінійного квантування свідомості й підсвідомості недорозвиненого й недоосвіченого соціуму будь-де у світі.                                    

Ось чому науковці–філософи: позитивісти, неопозитивісти, постпозитивісти ніде в політиці досі не світяться, бо терпляче слідують благим принципам Бертрана Рассела з його «філософією ненасилля», а відтак готують дифамаційний екран для розвінчання негідників із затьмареними від банкнотів очами завидющими й руками загребущими.                                        

НЕ народ ВОНИ полюбляють і поважають. А тільки лиш себе–коханих, вивищених над зниділим натовпом. Відтак і плани плетуть піжмуркові, наполеонівські, хоч освітній, моральний і гуманістичний рівень того грошовитого ментального плебса ― нижче плінтуса. Про науковість чи патріотизм тут вже не йдеться                                      Тож, яким чином людство має відбутися успішним у світі тотального засилля антинародної синергетики й нелінійності: інформаційного, фінансового й антиправового насильства та семантичних версій і диверсій!? І як тут не опуститися до співпраці з кланами, а по тому й до розвінчання підлої сутності узурпаторів, які нічим не гребують заради задоволення власної чревоугодної скаредності?               Найдієвишими розкольницькими нелінійними феноменами сучасні дослідники вважають релігію, віру, ментальність народів і націй. Відцентрові тенденції на грані протистояння, розколу й погромів чи пак громадянських воєн, як відомо, спонукають деструкцію суспільства від громадянського протистояння аж до ворожнечі, до кривавих конфліктів зі збройною боротьбою, а по тому ― і до переділу політичної карти континенту. Історичних жахів такої духовно–ментальної, нелінійної війни лічити–не перелічити, сучасні Балкани ― найбільш яскравий тому приклад.                      

Ретельно спланований антиекуменічний чинник волею країн, юридичних та фізичних осіб, зацікавлених у нестабільності на підконтрольних територіях ринків збуту товарів і експлуатації дешевої робочої сили, з успіхом використовується у якості козирної карти під жупелом європеїзації населення з імпліцитною метою нищівної експлуатації людських та природних ресурсів країн, що допоки не мають сформованого стабілізуючого фактора ― середнього класу власників себе, свого бізнесу, своєї сім’ї і зрештою держави. Ідеологія середнього класу, як переможця у ринку, як найважнішого стабілізатора нації, як патріота і хазяїна на власній землі, ― нищиться тут віками й тисячоліттями.                                             

Аналогічно з точністю до навпаки організуються маніпуляції в інший нелінійний спосіб, характерний для цивілізованих країн, ― ідеологічно: за допомогою синергуючих семантичних версій, диверсій і контрверсій. Цим самим збивається з толку простолюд і ліквідуються неугодні правителі, клани й угруповання, що вони стоять на заваді просування віковічного плану поработіння Сходу, приміром, такого, як «дранґ нах остен» (Drang nach Osten)… Адже ідеологія на відміну від релігії є доцентровою духовною силою, яка покликана консолідувати народні маси.             Скажімо, до тексту Конституції України, як держави, що її стратегам як Західного, так і Східного штибу конче мариться розідерти навпіл, вноситься семантично диверсійна теза про недопущення, а, просто кажучи, ― про заборону української державної ідеології. В процесах реального історичного перебігу подій і конкурентного протиборства в Європі й у світі такі дії мали би кваліфікуватися як антинаціональні, антидержавні й антинародні. Адже у висліді неминучою настане деструкція й всезагальна руйнація суспільства, народу і нації як такої. Україна відтак ризикує зникнути з політичної карти світу навіки.                                                             Неспростовним прикладом примусової політичної, економічної, соціальної деградації та релігійної деекуменізації в сучасному Європейському Співтоваристві є православні Греція, Болгарія та Румунія. На грань банкрутства (позірного дефолту) ці країни було випхано навіть не тому, що ці нації бідніші або гірші за інших, але переважно з огляду, відверто скажемо, на підкилимове вороже ставлення католико–протестантської та бізнесової Європи у особі нестримного у своїх захцянках Західного підприємництва, так і релігійного істеблішменту, до конкурентів на східних теренах ЄС. Адже у підспідних сферах інтересів є опанування і підкорення навіки не надто дороговартісних нині, але стратегічно перспективних ресурсних, рекреаційних і транспортно–комунікаційних анклавів.                     

Промовистим у загарбницькому, вражаючому своєю нахабністю сенсі є лінійний, матеріальний за підступною суттю і нелінійний за формою вчинення семантичний «фокус» від носіїв сутани у європейському од віків і донині місті Львові. Назва цьому явищу ― Український католицький університет (УКУ), який за короткий проміжок часу невідомо чиїм коштом заволодів неймовірно розкішною земельною ділянкою й обріс модерними спорудами в мальовничих припаркових зонах української цивілізаційної перлини. Відтак, під орудою ідейно й релігійно агресивного персоналу УКУ жорстко торує європейський вектор для цілої (а, можливо, тільки для правобережної) України на Захід, у Європу. Хоч там вже давно й успішно без системної деструкції нації та держави трудяться й заробляють мільйони наших співвітчизників.                                                                                                 Опріч того, питається в задачі, чому поважна й чинна в Україні і у світі Українська греко–католицька церква (УГКЦ) не обстоювала власну гідність і не домоглася коректного найменування цього навчального закладу, а саме: Український Греко–католицький університет? Можливо, така семантична диверсія має у підспідку цілком конкретні наміри певних кіл виокремити наш нарід не тільки й не лише від православ’я, але найперше від ідеї непорушної єдності традиційної державності у гармонії українських земель, українського народу, української душі, духовності, національної стабільності та моці?                 

Далі буде…                                                                                            

На виборах як на війні: панує нелінійність                                             

Views: 422

Reply to This

Оголошення

Наші партнери:

Увага! у зв'язку з технічними роботами посилання з цього розділу перенесено на сторінку Партнери

© 2018   Created by Khalavka Yuriy (Халавка Юрій).   Powered by

Badges  |  Report an Issue  |  Terms of Service